Досліджено різножанровий доробок Ю. Андруховича (лірика, проза, есеїстка) як певна парадигматична цілісність у контексті українського постмодернізму. Доказовою базою висунутої наукової гіпотези стали складові постмодерністської парадигми, притаманні постмодернізму як явищу інтернаціональному. Основні вектори рецепції та трансформації національних традицій, стилістичні пошуки в контексті постмодерністських європейських тенденцій у художній практиці Ю. Андруховича простежено на прикладі мовних ігор (поезія), різоморфності (романістика), інтертекстуальності (есеїстка). Динаміка постмодерністських стратегій та особливості їх реалізації в різножанровому доробку Ю. Андруховича дають підстави вести мову про сукупність основних ознак світоглядного та логіко-методологічного характеру, що визначають загальне бачення художньої творчості та вибір аксіологічного підходу до неї, а отже - про наявність постмодерністської парадигми його творчості.

На матеріалі збірок есеїв українського письменника Ю. Андруховича "Дезорієнтація на місцевості. Спроби", "Диявол ховається в сирі. Вибрані спроби 1999 - 2005 років", есею "Центрально-Східна ревізія" досліджено одну з визначальних характеристик його наративної стратегії - автоінтертекстуальність. Увагу приділено функціонуванню різноманітних виявів автоцитат, зокрема, епіграфам до розділів збірок, уривкам із власної поетичної і прозової творчості, наскрізним іменам персонажів і топонімів тощо.